Слухати J. S. Bach— Lute Suite BWV 997 in C Minor, Adam Roth – гітара
В цьому розділі показано виготовлення гітари так, як це відбувалось насправді, в тій ж послідовності. Процес виготовлення я фотографую. Зазвичай використовую телефон, тому фото якістю не відзначаються. Головним завданням ставлю реальне відображення процесу. Не редагую фото та не відбираю найкращі з них. Опис процесу відповідає саме відображеній гітарі. Не буду стверджувати, що саме так правильно робити гітару, адже в попередніх щось робив по іншому, в наступних роблю теж. Досвід набувається та змінюються методи, з’являється нове обладнання та інструмент, які коректують виробництво. Навіть настрій має свій вплив 🙂 🙁 😉
Сам я, як переглядаю в інеті роботи майстрів, хочу бачити реальний процес виготовлення гітари, а не професійно зфотографовані найкращі ракурси. Я хочу бачити в яких умовах зроблена гітара, в якій послідовності, скільки на це пішло часу? Яким інструментом працював майстер, які використовував приспособи, станки? Чому саме такі? Як майстер вчинив в певній ситуації? Яким способом в нього це найкраще виходить? Які матеріали було використано, клеї, лаки? Та інше. Я вважаю, що якщо майстер приховує те як зроблена гітара, то це не тому, що він не хоче ділитися своїми секретами, а тому, що в гітарі є недоліки, реальні або потенційні, зібрана вона з порушенням вимог та з неякісних матеріалів. Та й секретів не повинно бути. Вчимося ж ми один в одного 😉
На прикладі гітари №15, 2017 рік.
Дека ялина “ведмежий кіготь”, корпус клен, гриф з шовковиці, накладка чорне дерево. Дерево використано тільки витримане та радіального розпилу. Ялина в цій та попередніх гітарах витримки більше 20-ти років. Дісталась вона мені в колотих брусах, з яких вдалося вирізати 8 заготовок. Клену більше 5-ти років. Шовковиці більше 15-ти. Фото процесу не від початку, так як коли починав робити гітару не думав над створенням сайту. Також, хочу зазначити, що косметичні якості я на даному етапі ставлю не на перше місце. Гітара має бути технічно правильною та звучати. Колись, може, в наступних роботах косметиці буду надавати більше уваги. Дерево теж візуально не ідеальне. На фото 5-8 в верхньому овалі видно недолік, який зовсім не впливає на звукові характеристики гітари. Нижня дека склеєна з 3-х частин. Клен з не зовсім виразною хвилястістю. Чому з трьох частин? По-перше, так теж можна робити, по-друге, який матеріал був в майстерні, з такого й зробив 🙂
Розетка Малюнок примітивний. Два кольори. Світлий та темний. Процес виготовлення починається з…
Щоб склеїти
половинки дек я використовую стенд з притискними ексцентриками. Половинки дек…
Верхня дека зроблена з двох дзеркального розпилу заготовок. Склеєна на Titebond червоний. Я використовую тільки такий. Товщини деки від 2.4 мм по центрі до 2.0 мм на краях в нижньому овалі і 2.4 мм – 2.2 мм відповідно в верхньому. Розетка набірна з двох кольорів з шпону клена та венге. Ще в 2013 році під час роботи над №1 зробив “ковбасу” з простеньким візерунком, з якої нарізав більше 10 штук розеток. Паз під розетку вибираю простеньким різаком з виставленим на потрібну глибину лезом і стамесками.
Паз під розетку можна робити двома способами. Ручним та…
Для зручності виборки від зовнішнього до внутрішнього краю паза різаком через 1-2 мм роблю прорізи. Так легше вибирати дерево та контролювати глибину. Клею теж на Titebond. Тут головне після промазування пазу клеєм відразу встановлювати на місце розетку. Клей на водяній основі, від нього дерево деки розбухає і розетка може не встати в паз. Після встановлення розетки в паз я ще додатково її зволожую. Це призводить до набухання деревини розетки та щільного прилягання в пазі. Далі притискаю десь на добу, не менше, щоб уникнути короблення деки з розеткою. При всиханні деревини та клея деку може повести.
На цьому етапі деку намагаюсь обробити максимально чисто.
Коли розетка вже вклеена остаточно доводжу деку до потрібних товщин. Цикля, притири, рубанки. Для заміру товщини використовую саморобний товщиномір з індикатором годинникового типу. Товщину деки залишаю на 0,1-0,2 мм більшою для шліфувальних робіт при зібраному корпусі. На внутрішньому боці деки роблю розмітку майбутньої схеми пружин. Для цього використовую шаблон з оргскла (плексиглаз). Починаючи з гітари №9 схему не змінюю. Коректую тільки товщини рип, пружин та дек з обечайками.
Далі клею футор на зворотньому боці від розетки. Волокнами поперек волокон деки. Можна клеїти також повздовж. Як правильно стверджувати не буду. Основна задача футора зробити резонаторний отвір жорсткішим та фізично зміцнити послаблену вирізом деку. Товщина футора в межах 1,5 мм. На краях він сходить до 0,5 мм. Діаметр має бути на декілька міліметрів більший від діаметра розетки. Футор під підставку має таку ж товщину. Ширина, як правило рівна або більша за ширину підставки. Довжина не менше довжини підставки. Взагалі, необхідність футора під підставкою для мене сумнівна. Сама підставка вже є футором та укріплює деку. Основним призначенням футора, вважаю, є, якщо його довжина довша за довжину підставки, зглажування напруги, яка виникає від натягу струн, на кінцях крил підставки. Футори клею не оброблені товщиною більше 4 мм. Це для того, що б при набряканні від клею вони не зігнулись (покоробились). Зазвичай, через 1 годину їх можна вже обробляти. Футор резонаторного отвору доводжу рубанком до товщини близької до 2 мм та вирізаю резонаторний отвір. Потім краї доводжу до 0,5 мм. та шліфую. Футор під підставку доводжу відразу до чистових розмірів і тільки після цього прорізаю канавки під пружини деки.
Спосіб приклейки футорів на фото. Зазначу, що прижим футора під розетку, який в мене зроблений з оргскла , фото 15, повинен мати невелику чашу оскільки дека по центру має більшу товщину ніж по краях і краї футора можуть не щільно прижатися. Особливу увагу при роботі необхідно приділяти чистоті поверхні на якій лицевою стороною лежить дека. Вона вже практично є чистою, потребує тільки передлакувальної підготовки. Будь-яке сміття, стружка, нерівність поверхні дошки, на якій лежить дека, при притисканні приклеюваних запчастин залишать вм’ятини на поверхні деки, які потім буде важко або зовсім неможливо вивести.
На наступних фото видно, що коли сохне зігнута обечайка, я клею шийку грифа, обробляю пружини та клею рипи.
Пружинки приклеюю не всі відразу, а частинами, так, щоб було зручно витирати між ними видавлений клей. Приклеювання пружин правильно робити до приклеювання гармонічної рипи. Це для зручності їх обробки. Хочу звернути увагу, що наведені фото викладені в тій послідовності, в якій проходили роботи. Зазвичай, в час, який необхідний для витримки якоїсь частини роботи, я займають іншою.
Обечайки товщиною 2,1-2,2 мм. Це їх товщина перед гнуттям. Після того, як корпус буде зібраний, вони циклюються та шліфуються. Це приводить до відносно значного зняття деревини. Заміри провести неможливо, але я думаю, що їх розмір може стати в межах 1,8-2,0 мм. Причиною такої втрати товщини є властивість деревини нерівномірно висихати при гнутті та сушці на “верблюді”. На обечайці з’являються повздовжні хвилі, її края можуть загнутися на зовнішню або внутрішню сторону. Все це доводиться зішліфовувати. Частково цю проблему я вирішив застосувавши в якості преса половинки вайми (форми) в якій складаю корпус. Фото 29.
Сам процес гнуття починається з замочування в гарячій воді обечайки на 30-40 хв. Однієї. Мій “верблюд” вміщає тільки одну. Замочую в звичайній пластиковій каналізаційній трубі діаметром 160 мм. На гнулці попередньо прогинаю талію та овали щоб без застережень вкласти обечайку на “верблюд”. Якщо це не зробити, то є шанс, що в якомусь місці, при загинанні на “верблюда”, вона трісне. Правда, це не зі всіма видами деревини. Клен достатньо еластичний та передбачуваний. Вкладаю обечайку на верблюд, загинаю та майже відразу після цього зверху накладаю дві половини вайми в якості преса. Це дозволяє притиснути обечайку та дати можливість їй висохнути в зафіксованому стані. Для того, щоб обечайка передчасно не почала просихати та коробитися до встановлення половинок вайми я її при необхідності зволожую та встановлюю мінімальною температуру поверхні “верблюда”. Короблення виникає через нерівномірне просихання. Краї обечайки швидше втрачають вологу і відповідно зменшуються в розмірі. Їх загинає. Також структура деревини відіграє роль. Якісь волокна можуть просихати швидше, якісь повільніше. Виникають повздовжні хвилі.
Температуру поверхні “верблюда” в робочому стані не вимірював, але на дотик рукою відчуття в 60-80 ‘С. Час сушки становить не менше доби. 6-8 годин з тепловим режимом, решта з виключеним підігрівом. Причина в техніці безпеки. Не хочу залишати “верблюд” включеним без нагляду на тривалий термін. Поки сохне одна обечайка займаюсь іншими роботами. Так само з другою.
Обечайки після просихання та зняття з “верблюда” трішки відпускає. Тобто верхній та нижній овали незначно розгинаються. При вкладанні їх в вайму вони без зусиль приймають необхідну форму.
Мабуть багато хто помітив як змінюється висота струн над грифом при різних кліматичних умовах.
Пружини роблю шириною 5-6 мм і висотою по центру 4 мм зі спаданням на кінці до 2,5 мм. Форма верха – овал. Кінці пружин зрізаю практично на рівень деки. Рипи роблю товщиною від 6 до 8 мм. Висота 17-18 мм. Гармонічної – 15 мм. Форма конічна плавна. Кінці, що врізаються в контробечайку мають висоту 4-5 мм. Приклеюю спочатку дві верхні, ті шо в верхньому овалі, а потім гармонічну. Гармонічна рипа має повздовжній радіус поверхні приклейки. Це для того, щоб придати верхній деці купол. Купол забезпечує стабільність та додає міцності конструкції. При зміні середовища, в якому перебуває гітара, деревина гітари набирає або втрачає вологість, що призводить до зміни її фізичних розмірів. Коли деревина всихає купол забезпечує той необхідний запас величини змін, щоб дека не тріснула.
Нижній кльоц роблю шириною 60-70 мм та товщиною 12-14 мм. Верхній шириною не менше ніж 70 мм. Це тому, що накладка грифа на 12-14 ладах, саме там, де знаходиться верхній кльоц, має ширину 62-64 мм. Кльоц повинен бути ширшим за накладку, так як в разі однакової ширини в місці “торець накладки-дека-торець кьоца” виникають потенційні напруги, які можуть привести в певних умовах (навантаження, зміна вологості, всихання накладки, кльоца) до виникнення тріщин деки. Я вважаю, що напруги, якщо ширина кльоца більша за ширину накладки грифа, значно зменшуються. Товщина верхнього кльоца 35-40 мм. Поверхні кльоців та кути роблю заокругленими. Попередньо в місцях, де буде з’єднання з контробечайкою, прорізаю пази для її входження. Сторона приклеювання повинна відповідати геометрії корпуса гітари.
Верхній кльоц в цій гітарі зклеєний з трьох брусочків тому що не було одного бруска необхідного розміра. Хоча кльоц з трьох частин є більш стабільний. Матеріал кльоців – шовковиця. Вважаю, що матеріал має бути таким самим як і матеріал грифа. Волокна деревини розміщені повздовж волокон обечайок. Теоретично, це повинно сприяти однаковому всиханню деревини і, як наслідок, надійності вузла склейки.
Контробечайки товщиною 4 мм та шириною 17 мм. Виготовлені з клена. Реверсні.
Нижня дека зклеєна з трьох частин із вставками полосок червоного дерева для декору. Після того, як на шліфувально-барабанному станку дека доведена до товщини 2,6-2,7 мм, я її циклюю та шліфую до товщини 2,4 мм по центру та 2,0-2,2 мм по краях. Місця склейки укріплені футором. Матеріал футора такий як і верхньої деки. Зазвичай це обрізки з деки. Футор клею товщиною близько 4 мм і потім обробляю до 1,5 мм в сферичній його частині. Краї футора товщиною 0,5 мм.
Ширина футора 17 мм.
Приклеювання контробечайок починаю з верхньої частини корпуса. Після того, як вони приклеені та разом з обечайками виведені в необхідну площину, визначаю геометрію дня корпуса. Висоту корпуса у верхньону кльоці я роблю 90 мм, в нижньому 105 мм. Дно корпуса має повздовжній та поперечний купол. Поперечний задається радіусом рип. Повздовжній купол виникає плавним криволінійним збільшенням висоти обечайок від верхнього до нижнього кльоца. Для цього я виготовив шаблон з картону, який прикладаю симетрично до обечайок та прокреслюю лінію зрізу.
Оскільки висота обечайок змінюється непрямолінійно, то контробечайка після приклеювання в певних місцях виступає за розмір обечайки і її доводиться зістругувати. Відбувається втрата від 2 до 5 мм висоти контробечайки, що не є суттєво. Контробечайки приклеюю реверсно, тобто нарізаною стороною. Це забезпечує більш жорстку рамку корпуса.
Нижня дека гітари має 4 пружини з повздовжнім рідіусом приклейки, що забезпечує поперечний купол деки в межах 3-4 мм.
Приклеювання пружин показано на фото. Зазначу, що для рівномірного притискання пружини до деки, знизу прикладаю дерев’яну планку, яка при притисканні вигинається та приймає форму рипи. Висота пружин 17 мм, ширина 7-8 мм.
Довжина скосів пружин від 50 до 60 мм. Висота пружин на кінцях, що входять в контробечайки, 5-6 мм.
Складання корпуса починається з підгонки площин склеювання дек з рамкою. Спочатку верхню, а потім нижню. Поки жодна дека не приклеєна. Це дає можливість якісно підігнати площини прилягання. З верхньою декою все просто. Площина склеювання в неї має один рівень. Для якісної підгонки достатньо прикладати рамку корпуса на рівну поверхню та дивитися де є зазор (просвіт). Потім вирівняти рубанком-притиром в потрібному місці та знову прикладати поки всі зазори зникнуть. Або покласти рамку корпуса на велику рівну поверхню з наклеєною наждачною шкуркою і поступально-круговими рухами притерти її. Далі необхідно прикласти рамку до деки та позначити місця врізання рип в контробечайку. Прорізати пази та шляхом прикладання рамки до деки досягти необхідного прилягання деки. Всі ці роботи необхідно робити з рамкою, яка закріплена в формі (ваймі). Якщо робити без форми, то геометрія рамки корпуса може змінитися і при складанні корпуса можуть виявитися небажані зазори та зміни в розмірах.
Нижня дека має складну геометрію прилягання до рамки корпуса.
Коли верхня частина корпуса підготовлена до приклеювання деки, переходжу до підгонки нижньої. Процес підгонки аналогічний, але він проводиться частинами. Спочатку прикладаю рамку верхнім кльоцом на рівну поверхню та визначаю рівномірність прилягання. Далі рамку прогойдую по площині для визначення симетричності прилягання протилежних обечайок аж до нижнього кльоца. Це попередня підгонка. Після визначення місць входження в контробечайку рип та їх вирізання прикладаю деку та візуальним шляхом визначаю щільність та правильність прилягання деки. Для точної підгонки додатково використовую довгий притир з радіусом, який близкий до радіуса купола нижньої деки. Багато майстрів використовують радіусну чашу-притир. Вона складна у виготовленні і, на мій погляд, не може забезпечити правильну форму прилягання так як купол деки в повздовжньому та поперечному напрямку і, також, в різних точках має різні величини. Нижня дека повинна без значних зусиль прилягати до рамки.
Склеювання корпуса я проводжу з розпорками рамки. Їх конструкція розбірна і вони легко виймаються через резонаторний отвір. Приклеюю спочатку верхню деку, а потім нижню. Зазначу, що корпус закриваю з врахуванням відносної вологості повітря в майстерні. Зібраний корпус циклюю та шліфую.
Приклеювання головки грифа. На шліфувально-барабанному станку доводжу товщину головки грифа до необхідної товщини, яка залежить від того, якої товщини на ній буде декоративна накладка. Головка грифа готової гітари має бути 20 мм. Місце приклеювання головки до шийки грифа роблю товщиною 17 мм. Кут нахилу головки грифа становить 12-14 °.
Для приклеювання головки з грифом я використовую приспособу з двома рухомими вертикальними направляючими дощечками, до яких притискаю заготовки в потрібному положенні. Це дозволяє уникнути сковзання заготовок на клею. Приміряв, закріпив (фото 105), розвів в сторони, намазав клеєм (фото 106), притиснув (фото 107-108).
Вирізання паза під кант. Використовую фрезер з обкаточною фрезою. За рахунок змінних підшипників фрези можна змінювати глибину паза. Але підшипники бувають тільки декількох діаметрів і доводиться доробляти паз ручним різаком. Можна використовувати фрезер з упором, що регулюється. В майбутньому такий придбаю. Робив я паз також і без застосування фрезера. Ручним різаком. Переваги: будь-який паз на будь-яку глибину, безпечність, практично неможливо зробити помилку чи пошкодження заготовки. Недоліки: велика затрата ручної праці.
Нарізані заготовки канта необхідно максимально точно зігнути по формі паза. Для цього можна використовувати гнулку і “верблюд”. Кант на декілька сотих мм товщиною і висотою більше розмірів паза. Він в подальшому буде оброблятися. Товщину бажано робити не більше 3 мм оскільки він буде важко гнутися і не щільно приляже в пазі. Висота зазвичай 6-7 мм. Декоративні полоски (пурфлінг) верхньої деки зклеюю з шпонин різного кольору. Потім нарізаю і згинаю по формі паза. Декоративна полоска канта на обечайці приклеєна до канта ще до нарізання і зігнута разом з ним.
Щоб рівномірно притиснути кант необхідно не менше 50 м шнурка.
Приклеювання канта відбувається по одному починаючи з верхньої деки. Це тому що деревина нижньої деки міцніша за верхню і менше шансів пошкодити торці деки шнурками, якими примотується кант. Для цього я ще додатково захищаю торці дек. Також після обмотування кант додатково змочую водою. Він з декою розбухає і щільніше прилягає.
Вирівнювання головки грифа та приклеювання накладки.
Обробка канта циклюванням. Щоб цикля не пошкодила корпус і зрізала тільки кант на неї в місці ковзання по корпусу наклеєно малярний скотч.
Врізання декоративної вставки на нижній частині гітари. Лінійка, дві стамески і паз виходить значно чистішим ніж при використанні механічного обладнання. Декоративна вставка має більшу висоту ніж глибина паза і потім обробляється.
Надання форми головці грифа. По шаблону прокреслюється майбутня форма. Просвердлюються слоти. Стамесками і іншим доступним способом знімається деревина до наближених розмірів. Далі на тильну сторону головки на двосторонній скотч приклеюю шаблон і фрезерую обкаточною фрезою. Замінюю фрезу на фігурну і профрезеровую кути надаючи фаску в 2-3 мм діаметром. Це можна зробити і ручним способом. Але, знову ж, займає багато ручної праці.
Зазначу, що фрезерування вимагає певних навичок, щоб не пошкодити заготовку і не травмуватися. Важливо правильно вибирати напрямок руху заготовки відносно напрямку обертання фрези. Враховувати структуру деревини. Подачу заготовки здійснювати мінімальною. Це унеможливить виникнення задирів, сколів та підпалів фрезою деревини. Та інше.
Коли головка грифа готова, визначаємо точне місце нульового порожка і проклеслюємо майбутні розміри грифа. Ширину на верхньому порожку (52 мм), ширину на 12 ладі (62 мм), середину мензури (325 мм). Визначаємо місце приклеювання каблука і приклеюємо його.
Шийка грифа обробляється вже на вклеєному в корпус гітари грифі та з приклеєною накладкою.
Кріплення грифа до корпуса здійснюється з`єднанням шип-паз ласточкин хвіст. На каблуці грифа визначаємо розміри шипа та доводимо його до чорнових величин. Заодно доводимо до чорнових величин всі інші розміри грифа. Важливо шийку грифа залишити необробленою. Це потрібно для зручності приклеювання в подальшому накладки грифа.
Осьові отвори під механіку просвердлюються за два підходи. Попередньо на головці грифа прокреслюю всі осьові лінії та центри. За перший підхід просвердлюю завнішні отвори. Для цього в слот головки грифа вставляю обрізки деревини клиновидної форми, які захистять від пошкодження торець слота при виході свердла. За другий підхід просвердлюю внутрішні чітко орієнтуюючи свердло по попередньо визначеній осі. Після цього приміряючи механіку розверткою досягаю її вільного прокручування. Після просвердлювання отворів під механіку доводжу до чистових розмірів каблук (п`ятку) грифа, остаточно підганяю з`єднання шип-паз ласточкин хвіст. Важливо, при з`єднанні грифа з корпусом врахувати кут грифа відносно площини верхньої деки. Він може становити 1-3 º. Величина залежить від запланованої висоти струн на підставці (не більше 12 мм від деки), товщини накладки грифа, висоти ладів, необхідної висоти струн над майбутнім 12 ладом (≈ 4 мм – 6-та струна та 2,5 мм 1-ша) на грифі. Також гриф необхідно чітко виставити по осі. Ця процедура вимагає постійного прикладання-замірювання-підгонки та займає багато часу. При цьому потрібно досягти мінімальних зазорів ( лезо канцелярського ножа не пролазить та заклинює з`єднання) в з`єднанні шип-паз та ідеального прилягання каблука-п`ятки грифа до корпуса.
Процес склеювання грифа з корпусом полягає в проливці з`єднання шип-паз епоксидною смолою. Смола має властивість при затвердінні зберігати свій початковий об`єм та, проникнувши у всі пустоти, утворює монолітне з`єднання. Перед проливкою всі склеювані поверхні обов`зково додатково промазуються епоксидною смолою. При вставлянні грифа в паз від тертя поверхонь смола частково видавиться і з часом почне просядати. Тому необхідно після з`єднання грифа з корпусом деякий час відслідковувати просідання смоли та доливати в потрібних місяцях. Смола, при цьому, повинна зберігати необхідну в`язкість (текучість).
Замітив, що настрій відіграє важливу складову процесу виготовлення гітари. Він не завжди йде в ногу з логікою, порушує терміни, плани, але, як правило, приносить бажаний (кращий) результат. 😉
Як я вже згадував десь вище, фото процесу розміщене по порядку. На фото 153-154 показано вирізання заготовки підставки і відразу після цього фото виготовлення накладки грифа. Це так і було. Чому ? Вже не пам`ятаю, але більш за все не було настрою робити накладку, тому почав підставку, а потім передумав 🙂 Так буває часто.
Накладку, перед нарізанням канавок під лади, доводжу до товщини 6,5 – 7 мм. Розмічаю осьову лінію та розміри. Якість обробки лицевої площини накладки повинна наближатись до чистової.
Канавки під лади на накладці грифа я нарізаю за допомогою саморобної приспособи для мініциркулярки Proxxon KS 230. Товщина пропилів становить 0.5 мм. Глибина залежить від висоти ножки лада та на декілька сотих більша за цей розмір. Приспособа дозволяє максимально точно та чисто виконати прорізи. Точність, правда, залежить від точності виготовлення розмітки на позиційній лінійці
Приклеювання накладки каблука грифа якихось зауважень не потребує. Скажу тільки, що мені не подобаються накладки товщиною декілька міліметрів. Вони якось виглядають неповноцінно відносно канта корпуса. Тому я виготовляю накладку товщиною рівною висоті канта.
Після нарізання канавок під лади, накладку вирізаю до її робочих розмірів та врізаю перламутрові допоміжні мітки в торець накладки на 5, 7, 12 ладах.
Конструкція класичної гітари передбачає кріплення грифа до корпуса на 12-ладі. Я допускаю відхилення на декілька міліметрів, переважно в сторону збільшення.
Приклеювання накладки на гриф достатньо простий процес, але потребує деяких підготовчих робіт. Це визначення точного місця розміщення накладки та позиціювання (фіксація) накладки на ньому за допомогою тонких цв’яхів, що проходять через просвердлені в накладці в 1-му та 12-му пазі під лади отвори, та вбиті в шийку грифа. Вони не дають проковзувати накладці після намазування її клеем та притисканні.
Притискаю накладку через товсту міцну рівну планку, в якій просвердлені отвори під позиційні цв’яхи. Це потрібно для рівномірного притискання та надійної фіксації грифа в прямолінійному положенні.
Також, в зв’язку з тим, що гриф відносно площини верхньої деки розміщений під кутом, то відповідно, товщина накладки грифа починаючи від 12-го лада зменшується (конусна). Конусність досягається зістругуванням рубанком та догонка циклею чи притиром. Величини завжди індивідуальні та, зазвичай, визначаються прикладанням накладки на майбутнє місце приклеювання. Звісно, підгонка повинна бути ідеальною.
Після того, як накладка приклеєна, обробляється шийка грифа до чистових робочих розмірів. Товщина грифа (шийка з накладкою) на 1-му ладі в межах 19 мм та плавно збільшується до 23 мм в районі 10-го лада. Більшість майстрів робить 22 мм 1-й лад та 23 мм 10-й з формою шийки грифа овал. Я роблю форму шийки грифа П-подібного профілю переважно виходячи з власних відчутів комфорту гри. Практика показала, що гриф з П-подібним профілем дозволяє зберегти міцністні характеристики (прогинання, скручування) при менших товщинах. Хоча це залежить також від якості деревини, з якої виготовлений гриф. Я, особисто, бачив гітари з значно товстішими грифами та достатньо іменитих виробників, але з критичним прогином та скручуванням в “пропелер”.
Шийка грифа обробляється будь-яким доступним способом. Струг, стружок, цикля, стамески… Головне результат.
Коли гриф набрав остаточної форми можна приступати до встановлення ладів. Правда, я, для перестраховки, даю йому декілька днів на стабілізацію (досихання – адаптація накладки з шийкою). На випадок, коли приховані напруги можливо вплинуть на його геометрію. Після цього фінішно шліфую-вирівнюю площину накладки грифа перед вбиванням ладів.
Лади використовую стальні шириною 2,3 мм. Торець лада відкусую або зпилюю так, як показано на фото 175. Потім торець пропила накладки декоративно закриваю вставочкою з такого ж як накладка дерева чи пастою з пилу та клею. Це робиться для того, щоб уникнути при всиханні накладки грифа та, відповідно, зменшенні її ширини (навіть на соті мм), виступання торців ладів з пропилів. При цьому відбувається відколювання чи відставання лакового покриття торця накладки. Лад виступає з накладки, що призводить до дискомфорта гри на гітарі. Пальці руки чіпляються за кромку лада, навіть можна порізатися.
Лади на клей не саджу. Оскільки ширина пропила під лад та товщина ножки лада мають однакову величину 0,5 мм. то лад фіксується надійно. Тільки після вбивання ладів до зароблення торців даю в торець краплинку цианокрилата (суперклей). Клей надзвичайно текучий та проникає у всі щілини. Дія, правда, сумнівна, дає більше психологічний ефект ніж фізичний.
Лади вбиваю молотком з вставками з твердої гуми для уникнення пошкодження поверхні лада. Постукування потрібно робити починаючи з кінців лада та закінчуючи серединою, оскільки в зворотньому порядку кінці лада можуть вигнутися і їх не вдасться повністю вбити в накладку. Починаючи з 15 лада лади впресовую приспособленими струбцинами. Вбивання молотком тут небезпечне. Можна пошкодити конструкцію корпуса. Розколоти накладку, деку. Відбити рипи, пружини та інше.
Після встановлення торці ладів зішліфовую під кутом близько 45 º так, щоб вони заходили на декілька десятих мм на накладку і на накладці утворювалася невеличка фаска. Далі необхідно провести вирівнювання ладів відносно один одного. Це необхівно щоб при грі на гітарі струни не торкалися сусіднього ладу і не виникав брязкіт струн. Для цього використовую шліфувальний притир з рівною поверхнею (дерев’яний брусок з шліфувальним папером). Зернистість паперу підбираю експериментально. При потребі зменшую. Повірку роблю прикладанням металевої (якісної 🙂 обов’язково) лінійки. Можна, також, використовувати маркер. Замальовуючи поверхню лада шліфування проводити до тих пір, поки після проходження притиру на поверхні лада не буде залишатися слідів маркера.
Після вирівнювання ладів їх поверхня стає пласкою, тому проводиться її заокруглення (закатка) та шліфувально-полірувальні роботи для досягнення ідеально рівної дзеркальної поверхні. Якісне полірування сприяє довговічності струн.
Передлакувальні роботи полягають в фінішному шліфуванні поверхонь гітари з виведенням ворсу деревини. Для цього поверхні зволожуються клеєвою водою (вода з розбавленим в ній клеєм до стану білого кольору). Це робиться м’якою ганчіркою натиранням повздовж волокон. Від зволоження ворс піднімається і після засихання знімається шліфувальним папером. Ця процедура проводится декілька разів зі зміною зернистості паперу до досягнення необхідного результату.
За допомогою шаблону з оргскла, який виготовлений за розмірами мензури 650 мм з всіма поправками (+1.5 мм по першій струні і +2.5 мм по шостій) визначаю точне місце приклеювання підставки та загостреними цв’яшками через прослердлені в підставці отвори фіксую підставку. Шаблон також полегшує визначення розмішення підставки відносно осі гітари і в готовому результаті 1-ша та 6-та струни рівновіддалені від країв накладки.
Лакування гітари зручніше проводити без приклеєної підставки, тому місце під підставкою перед лакуванням заклеюю малярним скотчем, окреслюю на ньому габарити піставки та обрізаю зайвий скотч з таким розрахунком, щоб заклеєне скотчем місце було на 0.5 – 1.0 мм менше габаритів підставки. Це дає уникнути непролакованих мість біля підставки.
Перед лакуванням всі поверхні гітари я легко натираю лляним маслом в один шар та залишаю сохнути на декілька днів. Масло проявляє (візуалізує) структуру деревини та виступає як грунт.
Текст.
Текст.
Текст.
